Про нас   Новини   Інтерв'ю   Галерея   Контакти   Форум
БАРКАЛОВ Олексій Степанович

БАРКАЛОВ Олексій Степанович 

 

          Народився 1946 року в м. Харкові; закінчив два вищих навчальних заклади — Харківський політехнічний інститут і Вищу школу МВС України; живе в Києві

На передньому плані — незмінний капітан збірної країни з водного поло Олексій Баркалов

 

          Олексій Баркалов, кавалер ордена Дружби народів — найтитулованіший за всі часи ватерполіст країни. В його домашній колекції зберігаються дві золоті й срібна медалі Олімпійських ігор, найвищі нагороди республіки, країни, Європи й світу. Понад 20 років він виступав у збірній країни, провів з нею близько півтисячі матчів, виступав в олімпійських басейнах Мехіко, Мюнхена, Монреаля, Мо­скви. Вслухаймося в його поступ, вдумаймося в його славетні етапи, в його безприкладне спортивне довголіття. Справді ж бо, Олексій Баркалов — дивовижне, невмируще явище не тільки у вітчизняному, а й у світовому спорті.

          Поки що йшлося про його звитяги, так би мовити, у світовому просторі. А ще ж, зважте, доводилося витримувати великі навантаження (і психічні, і нервові, і фізичні) в іграх за київське “Динамо”. Та хоч як би там було, Олексій Бар­калов жодного разу не зрадив своїх уподобань: на всьому своєму великому спортивному шляху він завжди одягав лише три майки — “Динамо” та збірних команд України й СРСР. Про де варто згадати ще й тому, що декотрі теперішні спорт­смени надівши майку товариства, яке виплекало його, час­то-густо легкодушно перебігають в інше, де платять більші гроші.

          Яким же був шлях до великої спортивної слави цього видатного спортсмена?

          Спершу захопився плаванням, а згодом перейшов, зважа­ючи на поради фахівців, до секції водного поло харківського “Динамо”. 1966 року виконав норматив майстра спорту. На­ступного року йому покорився рубіж майстра міжнародного класу. І нарешті 1970 р. Олексій Баркалов досяг найвищого почесного спортивного звання — заслуженого майстра спорту.

          Ці спортивні звання, які надавали мало не з року в рік Олексійові Баркалову, свідчать про його надзвичайно швидке спортивне змужніння. Тренери уважно стежили за тріум­фальним поступом ватерполіста-динамівця і вже 1963 р. вве­ли до складу спершу збірної молодіжної, а невдовзі — й збірної дорослої команди країни. 1968 р. в складі олімпій­ської команди він вирушив до Мехіко — штурмувати свою першу олімпійську вершину.

          Можна пригадати безліч прикладів зі спортивної біографії Олексія Баркалова, які свідчать про його високу майстер­ність, незламну волю, незрівнянні суто людські якості. На­ведемо хоча б такі з них.

          В олімпійському Мехіко за 4 с до фінального свистка югослави вели 11:10 і... “потопили” його. Олексій не упустив шансу й забив свій сьомий (!) м’яч у матчі. В додатковий час, на жаль, югослави вийшли вперед — 13:11, а команді Бар­калова дісталися срібні медалі. Та через два роки в Барселоні, на чемпіонаті Європи, Олексій Баркалов таки послав вирі­шальний гол у ворота югославської команди, завдяки якому радянська команда стала чемпіоном Європи.

          Трагічно й водночас героїчно розвивалися для Олексія події на Мюнхенській Олімпіаді. Він вдало завершив три швидкісні комбінації команди. Черговий прорив і раптом... зухвалий, прямий удар в лице. Він нараз знепритомнів. Та його побратими довели справу до переможного кінця — 5:4.

          А лікар, обстеживши Баркалова, встановив неприємний діагноз:

         —    Пошкоджено слухову перетинку!

Його слова прозвучали мов вирок, мов блискавка серед ясного неба. Він знав: за такої травми не може бути й мови про участь не тільки в цьому, айв найближчих матчах. Але ж зараз була вирішальна гра і, ні на мить не вагаючись, Олексій заблагав.

          —    Не кажіть нікому!

          Він проказав ці слова з такою інтонацією, що лікар, ризикуючи не тільки посадою, а й ім’ям, не став заперечу­вати й хутко зробив йому пов’язку. В наступних трьох мат­чах Олексій діяв щосили, хоча не так просто було орієн­туватися: кепсько чув свисток судді. Та він розумів, що потрібен товаришам і лишався в строю до кінця. Його особ­ливо непокоїв поєдинок з угорцями — традиційно найнез- ручнішим суперником. У їхньому активі — 6 перемог (із семи). Уявляєте, як би почувалася команда в тому разі, коли б їхній безумовний лідер і натхненник їхніх перемог опинив­ся на бортику! Щоправда її влаштовувала й нічия, але Бар­калов добре розумів, що саме в цьому криється небезпека. Саме тому він рішуче повів своїх товаришів на штурм воріт угорської команди. Вони обминули небезпеку й стали чемпіонами Олімпіади. Вперше за всю історію радянського спорту!

          В Олімпійському Монреалі наші ветерполісти зазнали не­вдачі: не зуміли потрапити в призову трійку. Що ж, у спорті бувають і невдачі. Та про це не хотіли й чути тодішні керів­ники і майже цілком замінили склад команди. Лише сам- один Олексій Баркалов і далі грав у ній на своєму звичному місці — нападаючим. Як і завжди, він був лідером збірної команди країни.

          Готуючись до штурму своєї четвертої олімпійської верши­ни в Москві, Олексій Баркалов сказав:

          —    Досі тридцять разів влучав у ворота суперників на трьох попередніх Олімпіадах. Сподіваюсь збільшити цей ра­хунок у Москві. Хочеться поновити високу репутацію ко­манди.

          Між іншим, в оновленій збірній команді він зустрів п’яте покоління гравців. Знову ж таки дивовижно — чи не правда?!

          Усі вважали, що Баркалов нападаючий за своєю приро­дою. Він це й доводив, забиваючи безліч голів, викликаючи захоплення глядачів, особливо своїми “фірменими” кидками з положення спиною до воріт суперника.

          Та ось на Московській Олімпіаді інтереси команди вима­гали, аби Баркалов перекваліфікувався на захисника. І він, розуміючи ситуацію, безумовно стає в оборону збірної, це­ментуючи її. Щоправда, і з цієї позиції не упускає своїх шансів: у московському олімпійському турнірі забив 8 м’я­чів. У нашій команді більше виявилося на рахунку тільки в її центрального нападаючого Михайла Іванова.

          Подальший шлях легендарного ватерполіста-динамівця влучно схарактеризував його кращий друг по збірній країни Олександр Кабанов на урочистій церемонії проводів Олексія: “Прощай, спортсмен Олексій Баркалов! Добридень, тренер Олексій Степанович Баркалов!” І він посів місце на ослоні своєї рідної команди —- київського “Динамо”. А згодом став ще й наставником збірної молодіжної команди, а також го­ловою Федерації з водного поло України.

          Непогано виступили динамівці на Всесоюзних іграх мо­лоді 1977 року. В загальнокомандному заліку вони посіли друге місце. До складу збірних команд країни ввійшло близь­ко 40 нових спортсменів організації “Динамо” України. Цьо­го року блискучого успіху досягла ковзанярка Віра Бриндзей. Вона була першою на чемпіонаті світу на дистанціях 500 і 1000 м. У багатоборстві здобула велику золоту медаль.

          Значних успіхів добилися динамівці 1978 року у фіналах IX зимової Спартакіади України та IV зимової Спартакіади країни. Так, на республіканській Спартакіаді вони здобули 88 медалей, у тому числі 26 золотих, 40 срібних і 22 бронзові. В збірній команді України, яка виступила у фіналах IV зи­мової Спартакіади країни, 25 % складали динамівці. У їхній скарбниці — 38 медалей, тобто 43 % всіх набраних очок збірною командою республіки.

          Чемпіонкою Спартакіади стала С.Лебєдєва (гірськолиж­ний спорт); срібними медалями нагороджено Н.Перчаткіну та Д.Ареф’єва (гірськолижний спорт), В.Савіна (стрибки на лижах з трампліна) та О.Сафронова (ковзанярський спорт).

          Успішно виступили динамівці також в інших видах спор­ту: В.Ярошенко здобув золоту медаль на чемпіонаті країни зі стрільби; А.Бєлоглазов став чемпіоном з вільної боротьби; І.Дугинець установив рекорд республіки з метання диска; першим перетнув фінішну стрічку, подолавши марафонську дистанцію на чемпіонаті республіки, А.Сторож; В.Киба під­корив висоту в 2 м 24 см, результат тодішнього міжнародного класу; футболісти київського “Динамо” вп’яте завоювали Кубок країни, стали срібними призерами всесоюзного чем­піонату.

          У підсумку динамівці республіки здобули 1978 р. З при­зових місця на чемпіонатах світу та Європи, 76 призових місць на чемпіонатах країни, 297 — на чемпіонатах України, 275 — у змаганнях на першість Центральної ради “Динамо”.

          1979 рік — це прелюдія до XXII Олімпіади в Москві. Цього року йшов найсуворіший добір майбутніх олімпійців. Ось чому такого великого значення надавали підготовці та проведенню VII літніх Спартакіад республіки та країни. В змаганнях республіканської Спартакіади взяли участь близь­ко 900 спортсменів-динамівців. На їхньому рахунку — 254 медалі: 89 золотих, 68 срібних і 97 бронзових; “Динамо” посіло друге місце серед ДСТ і відомств республіки.

          Спартакіада показала зрослу майстерність молодих динамівців, але й виявила певні прорахунки в їхній підготовці. Все це було враховано тренерами, керівниками організацій в ході підготовки до всесоюзної Спартакіади. Цього разу динамівці делегували 119 своїх кращих спортсменів до збірної команди республіки. Вони репрезентували вісім обласних і Київську міську організації. Зусиллями динамівців здобуто 45 медалей, з яких 8 золотих, 11 срібних і 26 бронзових. Отже, кожен третій учасник — вихованець “Динамо” Ук­раїни на цій літній Спартакіаді став володарем нагороди. Цього разу динамівці вийшли на перше місце серед ДСО та відомств республіки.

          Ігри XXII Олімпіади, яка відбулася в Москві 1980 p., закінчилася переконливою перемогою радянської команди. Вона завоювала найбільше медалей — 195: 80 золотих, 69 срібних, 46 бронзових. А найбільший внесок у перемогу зро­били спортсмени-динамівці: 33 золоті медалі, 32 срібні і 36 бронзових медалей. В неофіційному заліку вони принесли своєму товариству 297,125 очок. Свою частку в перемогу внесли і вихованці Української республіканської організації “Динамо”. На їхньому рахунку 5 золотих, 2 срібні і 8 брон­зових медалей.

          Ось вони, золоті герої XXII Олімпіади: Олексій Баркалов (водне поло), Анатолій та Сергій Бєлоглазови (вільна бороть­ба), Віра Мисевич (кінний спорт), Сергій Пострєхін (веслу­вання на каное), Віктор Мирошниченко (бокс); С.Балтача та В.Безсонов (футбол), В.Долгов (плавання), Г.Дмитренко, В.Кокошин, О.Манцевич, О.Тищенко та О.Ткаченко (всі — академічне веслування).

          14 динамівців — учасників XXII Олімпійських ігор — удостоєно урядовими нагородами.

          За п’ять років — з 1977 по 1981 р. — 60 вихованців товариства “Динамо” добилися звань призерів Олімпійських ігор та чемпіонатів світу, 39 — посіли призові місця на чемпіонатах Європи, 495 — країни; установлено 9 світових рекордів, 10 — європейських, 24 — всесоюзних.

          За цей період підготовлено 81 новий майстер спорту між­народного класу, 1123 майстра спорту, 4120 кандидатів у май­стри спорту з олімпійських, опорних і військово-службово-прикладних видів спорту, понад 25 тисяч спортсменів І розряду. Беручи участь у змаганнях між БСТ і відомствами республіки, республіканська організація “Динамо” незмінно вдостоювалася перехідного Червоного Прапора Ради Міністрів України та Укрпрофради. Кількість динамівців, які система­тично займалися фізкультурою та спортом, складала 93 %, з них володарями знаків ГПО — ВСК стали майже 85 тисяч чоловік. Майже на 10 % зросла підготовка спортсменів масових розрядів, особливо з військово-службово-прикладних видів спорту, а це є важливим підгрунтям у виконанні особовим складом органів і військ службово-оперативних завдань.

 

ЄДИНА КРАСА —ЗДОРОВ'Я

         Відповідаючи на запитання шанувальників свого таланту, Генріх Гейне, якому були притаманні тонкий гумор і вміння чітко, лаконічно висловлювати думку, сказав: “Єди­на краса, яку я знаю,— це здоров’я”. Його дружно підтри­мали французькі мудреці, які вважали, що зовнішній вигляд людини — “краще за рекомендаційний лист”. Справді, струнка, зібрана, пропорційно складена людина, завжди при­ваблює, милує око.

          А скільки важить міцне здоров’я в житті кожного взагалі — це знають усі, від малого до старого. Отож ди­намівці завжди приділяли і приділяють дотепер непослабну увагу зміцненню здоров’я, гармонійному фізичному розвит­кові всіх, хто став під динамівський прапор. Саме тому гене­ральною лінією діяльності динамівців 80-х років стало впро­вадження фізичної культури в повсякденний побут працівників органів і особового складу військ та членів їхніх родин. Причому всю організацію цієї роботи спрямували на те, щоб вона повною мірою сприяла зміцненню їхнього здо­ров’я, підвищенню працездатності, службової майстерності, боєздатності й бойової готовності, необхідних для виконання службово-оперативних і бойових завдань. І саме тому основ­ну роботу було зосереджено безпосередньо в колективах фізкультури, аби охопити всіх динамівців регулярними за­няттями в спортивних секціях. Активізувати роботу в ор­ганізаціях “Юного динамівця” за місцем проживання, особ­ливо з дітьми та підлітками.

          Такий акцент було зроблено вчасно. Саме життя підтвердило правильність узятого курсу. Всі зрозуміли: вели- кий спорт без масово-оздоровчої роботи — це велет на гли­няних ногах. Отож приємно відзначити, що уже в ході підготовки до VIII літньої Спартакіади республіки в старто­вих змаганнях взяли участь більшість динамівців. 80 % з них виконали нормативи єдиної всесоюзної кваліфікації, 89% підтвердили і склали норми комплексу ГПО—ВСК.

          У цей період динамівці республіки раз у раз показують високі спортивні результати на змаганнях різного гатунку. Так, богатирську вдачу підтвердив киянин Анатолій Писа­ренко. Виступаючи на традиційному Кубку “Дружби”, він установив три світові рекорди.

          Головною подією 1983 спортивного року була, безумовно, VIII літня Спартакіада країни. Однак напередодні динамівці мали витримати серйозний екзамен на VIII Спартакіаді Ук­раїни. 1 вони витримали його з честю. Понад 1200 вихованців організації виходили на старти Спартакіади. Її підсумок та­кий: 552 призових місця; здобуто 238 золотих медалей, 170 срібних і 144 бронзові. Республіканська організація “Дина­мо” вийшла переможцем у комплексному заліку серед ДСТ і відомств України.

          У збірних командах України, які брали участь у фіналах VIII літньої Спартакіади СРСР, динамівська організація була представлена 131 спортсменом від 19 обласних рад. Наші посланці здобули на цій Спартакіаді 15 золотих, 16 срібних і 21 бронзову медалі. З чемпіонськими званнями повернулися додому борці А.Поламарьов і В.Жданов, стрілець І.Пузирьов, велосипедисти В.Барановський і М.Гуменюк, плавці Є.За- славська, Є.Степаненко, В.Долгов, легкоатлети Г.Горшков і О.Владикіна, О.Клименко та В.Мисевич (кінний спорт). 63 динамівця виконали і підтвердили норматив майстра спорту міжнародного класу. Відмінно підготували своїх вихованців до фінальних стартів Н.Ф.Кожух, Б.І.Мурашов, І.І.Мурашо- ва, С.Є.Ковальчук, В.О.Федорець, О.М.ІПимко, С.П.Тягній.

          Як відомо, внаслідок безвідповідальної політики ке­рівників колишнього СРСР наших радянських спортсменів, які наполегливо готувалися до XXIII Олімпійських ігор 1984 року в Лос-Анджелесі, позбавили під фальшивими лозунгами можливості взяти в них участь. Це завдало великої шкоди нашому спорту взагалі і багатьом спортсменам зокрема. Особливо тим з них, хто сягнув піку своєї спортивної кар’єри і втрачав надію на майбутні Олімпіади.

          Цього року в Москві відбулися спортивні змагання під девізом “Дружба-84". їх було придумано, аби "випустити пари", хоч якимось чином вгамувати невдоволення гвардійців радянського спорту. В цих змаганнях динамівці України посіли 23 призових місця: 14 золотих, 3 срібні та 6 бронзових медалей. Переможцями цих змагань стали: Сергій та Анатолій Бєлоглазови (вільна боротьба), Микола Смирнов, Павло Прокопчук (водне поло), Павло Гурковсь- кий, Микола Комаров, Віктор Омельянович (академічна гребля — вісімка), Сергій Пострєхін (веслування на каное), Ольга Климко, Ольга Сирож (кінний спорт), Ольга Вла- дикіна (легка атлетика).

          Наступного року динамівці продовжили серію перемож­них виступів на багатьох спортивних змаганнях. З-поміж них були здебільшого ті, хто відзначився на літніх іграх “Друж- би-84". Назвемо хоча б такі імена: С.Бєлоглазов, який разом з братом Анатолієм успішно колекціонував одну перемогу за другою — на будь-яких рівнях; П.Прокопчук (водне поле) став володарем Кубка світу та чемпіоном Європи в складі збірної команди країни; П.Гурковський, В. Комаров, В.Омельянович та Г.Дмитренко — чемпіони світу з ака­демічного веслування (в складі вісімки); О.Климко — чемпіонка країни з кінного спорту і в особистому, і в коман­дному заліку; О.Владикіна — чемпіонка і рекордсменка країни з бігу на 400 м.

         Щасливим був 1985 р. для футболістів київського “Дина­мо”. Вони стали авторами золотого “дубля” — здійснили найвищу мрію кожного футболіста: достроково здобули зван­ня чемпіонів і всьоме здобули Кубок країни. Причому наші футболісти Підкорили чемпіонську вершину в одинадцятий раз і зрівнялися за цим показником з московськими одно­клубниками ("Спартак" був на той час чемпіоном десять разів, ЦСКА — п’ять, решта екс-чемпіонів безнадійно відстали). А ще вони повторили рекордне досягнення —- тричі одного й того ж сезону (1966, 1974, 1985 pp.) вигравали і “золото”, і Кубок (три дублі — на рахунку спартаківців). Першим у вітчизняному футболі забив понад 200 голів вете­ран київського “Динамо” Олег Блохін. Одне слово, цей сезон для киян був вельми врожайним.



Наверх
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

» Федерація біатл...

» Міністерство мо...

» Національний ол...

» Спортивний комі...

» Федерація сучас...

 
 

» Національний ко...

» Sport analytic

» Спортивний комі...

» Федерація вело...

» Спорт, інформац...