Про нас   Новини   Інтерв'ю   Галерея   Контакти   Форум
БОРЗОВ Валерій Пилипович

Народився 1949 року в Новій Каховці Херсонської області. Закінчив Київський інститут фізкультури.

 

В дитячо-юнацьку школу Нової Каховки спортсмен прийшов у 12-річному віці. Тренери одразу розгледіли в  спортсмені-початківцю майбутню зірку, і  сприяли переїзду Валерія в Київ. Перші успіхи прийшли до спортсмена в досить юному віці. У 19 років він стає трьохкратним чемпіоном Європи серед юніорів. У наступному році він виграє дорослий Чемпіонат СРСР, пробігши 100 метрів рівно за 10 секунд. В тому ж 1969 році він виграє чемпіонат Європи.

 

Результатом участі в Олімпійських іграх 1952-1968 рр. для радянських бігунів були срібні медалі з естафетного бігу 4 * 100 м на Іграх у Гельсінкі, Мельбурні та Римі. А в особистих номерах програми досягнення були ще скромніші - 5-ті місця, здобуті динамівцем В.Сухаревим з бігу на 100 м 1952 р. та армійцем Б.Токаревим на 200-метровій дистанції 1956 р. На Олімпіаді в Мехіко (1968 р.) в спринті неподільно панували бігуни із США, які встановили нові світові рекорди з бігу на 100 і 200 м та в естафеті.

 

У 1969 р. 20-літній Валерій Борзов став чемпіоном країни, повторивши рекорд Європи на "стометрівці" - 10,0! Через місяць він першим з радянських спринтерів переміг і на чемпіонаті Європи. Проте навряд чи тоді успіхи Борзова збентежили американців, упевнених у своїй перевазі. Та вже 1970 р. в матчі із заокеанськими спортсменами він знову добився успіху. Американці надто хворобливо сприйняли свою поразку. Вони звинувачували Валерія в "неправильному" старті, а після того, коли він переміг і на матчі в США, нахвалялися, що на Олімпіаді в Мюнхені виступатимуть сильніші бігуни. Лише кілька фахівців у США зуміли належно оцінити високу техніку, потужний біг українського спортсмена. З-поміж них був відомий журналіст Р.Бенк, який за кілька місяців до Олімпіади в Мюнхені зробив сміливий прогноз: "Нині найпрудкіший чоловік у світі знаходиться уже не в Ебілейні, Талахасі, Окленді чи Сан-Хосе. Зараз він живе в Києві, і йому, певно, вдасться перепинити американцям стежку до олімпійських медалей у спринті".

 

Ці слова стали пророчими. Київський студент Валерій Борзов продемонстрував у Мюнхені беззаперечну вищість над суперниками, випередивши американця Р.Тейлора, який посів 2-е місце, аж на метр! Через день мав відбутися фінальний забіг на 200 м, де американці розраховували на реванш. Цього разу Борзову протистояли три заокеанських бігуна. Однак і це не допомогло! З тією ж дивовижною легкістю Валерій узяв гору над усіма, випередивши майже на два метри найближчого суперника.

 

Наступного 1973 р. Борзов виступав зрідка й без особливого успіху. Почали вже подейкувати, що він, мовляв, уже на сході своєї спортивної слави. Та це був лише тимчасовий перепочинок, необхідний після вкрай напруженого олімпійського сезону. Вже 1974 р. київський динамівець знову завоював звання чемпіона Європи, а через рік у блискучому стилі — три перемоги на IV Спартакіаді країни. Особливо вражаючим був його біг на останньому етапі естафети 4* 100 м. Москвич Олександр Корнелюк прийняв естафетну паличку метрів за п'ять попереду Борзова. Він лідирував протягом усієї дистанції і вже в фінішних "клітках", повіривши в перемогу, підніс руки догори. Та саме цієї миті Борзов здійснив фантастичний ривок, виграв у сильного суперника кілька дорогоцінних сантиметрів. Воістину це був біг, гідний олімпійського чемпіона!

 

У Монреаль, на свою другу Олімпіаду, Валерій Борзов знову рушав лідером наших спринтерів. В бігу на короткі дистанції такі випадки взагалі вельми поодинокі. Досить сказати, що з 1952 по 1968 р. жоден переможець з бігу на 100 м взагалі не виступав на двох Олімпіадах підряд! Борзов же не просто виступав, й здобув дві бронзові медалі. І можна сміливо сказати, що коли б не травма, якої зазнав спортсмен за два тижні до Олімпіади, то він міг би претендувати в бігу на 100 м і на вище місце.

 

Що ж сприяло Валерієві Борзову досягти олімпійських вершин, здобути дві олімпійські перемоги і в "критичному" для спринтера віці (на той час Валерію минуло 30 років) претендувати на участь у третій Олімпіаді?

 

Успіхи Борзова пояснюються, певна річ, не лише його талантом (скільки талановитих спортсменів так і не стали олімпійськими чемпіонами), а й високими вродженими особистими якостями, інтелектом і тонко продуманою, справжньою науковою системою підготовки. Наставники, перший тренер М.Войтас і заслужений тренер країни В.Петровський, зуміли вчасно помітити й розвинути всі грані його таланту. Вони не квапилися виводити свого вихованця на високий рівень досягнень, не форсували його тренування, дбайливо й цілеспрямовано готували до олімпійських стартів. 1 це було щастям для тренерів: працювати з таким бігуном, як Валерій. Упевнений в своїх силах, він був вельми чутливий до всього нового, навдивовиж умів "слухати себе, свої м'язи", ніколи не торопів у найнапруженіших ситуаціях. Він зумів втілити задуми тренера в рекордні секунди і олімпійські звитяги.

 

Минають роки, а заронене спортивне зерно на плідну ниву дає й дотепер щедрі врожаї. Певно, йому, Валерію Пилиповичу Борзову, судилося пов'язати свою долю зі спортом - назавжди:

1990-1997 - Міністр спорту України.

1990-1998 - Президент НОК України.

1998-2002 - народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму.

C 1996 року - Президент Федерації легкої атлетики України. У 2008 р. переобраний на четвертий чотирьохлітній термін.

Віце-президент і член виконкому  Національного олімпійського комітету України.

Виступав за Фізкультурно-спортивне  товариство "Динамо" України.

 

Іван Федоренко. Це славне ім’я «Динамо». Київ «Здоров’я», 1994 р., ст.ст. 34-36


Назад Вперед
Наверх
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

» Міністерство мо...

» Федерація сучас...

» Спортивний комі...

» Федерація біатл...

» Національний ол...

 
 

» Міжнародний Олі...

» Федерація важк...

» Веслування на б...

» Федерація панк...

» Коментатор