Про нас   Новини   Інтерв'ю   Галерея   Контакти   Форум

КОРОЛЬ Петро Кіндратович

КОРОЛЬ Петро Кіндратович

          Народився 1941 року у Львові, закінчив Саратовське військове училище, нині працює інструктором Львівського Палацу спорту.

          Довгий, вельми довгий шлях подолав Петро Король, поки світ побачив його на олімпійському помості в Монреалі.

          Ще 1968 року, напередодні Ігор XX Олімпіади, його ввели до складу збірної команди країни. Кілька років до цього він посідав призові місця на чемпіонатах країни у легкій ваговій категорії. Але в Мехіко радянська збірна виступила без легковаговиків.

          Проминуло ще чотири роки. Наближалися старти у Мюнхені. Король був у всеозброєнні. Йому пішов тридцять другий рік. Його товариші, яким сповнилося по тридцять, переходили на тренерську роботу, писали мемуари... А Король усе ще тренувався, сповнений надій на майбутнє.

          Він переконливо переміг на чемпіонаті країни в Таллінні весною олімпійського 1972 року. І сума триборства теж була справді чемпіонською — 447, 5 кг. Здавалося, що цього разу простелився прямий шлях на Олімпіаду. Але тренерська рада збірної неждано-негадано вирішила виставити у легкій вазі не Короля, не чемпіона, а другого призера чемпіонату молодого армійця Мухарбі Киржинова. Тепер важко заперечувати це, безумовно, несправедливе, дискримінаційне рішення. Тим паче, що Киржинов виступив блискуче — здобув золоту медаль з результатом, який став еталоном для найсильніших легковаговиків світу.

          Певно, інший знітився б, занепав духом, але Король — на те він Король — не похнюпив голови. Він і далі щодня “бавився” штангою. В його голові роїлися високі думки, від яких наливалися снагою м’язи, з’являлися крила. В гуркоті чавуну й сталі він шукав не розради, не втіхи — він шукав шлях до перемоги. Настільки звитяжної, щоб саме йому, Королю, довірили вийти на олімпійський поміст.

          Він тренувався по дві години щодня. І так — увесь тиждень, місяць. Літо й зиму. Молоді легковаговики поривалися і до медалей, і до рекордів. Він увесь час відчував потилицею їхнє гаряче дихання. З’явилися: в Ростові — Певзнер, в Сибіру — Кайдалін, у Мінську — Дергачов і Вергун. Та й Киржинов не спочивав на лаврах. Це у нас, а за рубежем? Могутнє польське тріо — Качмарек, Чарнецькі та Лостовські, болгарин Кучев, француз Сене, іранець Дехнаві. У всіх високі результати, близькі до рекордів.

І все ж... 1974 року Король виграв у Манілі чемпіонат світу; 1975 року в Москві, на чемпіонаті світу і Європи він кілограм у кілограм повторив олімпійські результати Киржинова в ривку і поштовху — 135 + 177,5. 1 одержав другу золоту медаль світової першості.

          У тому, що тепер йому беззаперечно довірять місце в збірній країни, він не мав жодного сумніву. Отже спокійно готувався до поїздки на XXI Ігри в далекий Монреаль. І тренери, і вся команда вірили в Короля.

          І Король не підвів!

          Перемога Петра Кіндратовича Короля унікальна — свою золоту медаль, до якої так уперто й наполегливо йшов, він здобув на 36-му (тридцять шостому!) році життя.

          Віват, Король!

          Як відомо, Олімпійські ігри відіграють не тільки роль найчутливішого камертона, найсуворішого екзаменатора стану світового спорту, а й служать могутнім поштовхом піднесення спортивного руху. Однак цього разу ми змушені констатувати: після Сеульської Олімпіади цього, на жаль, не сталося. В країні відбувалися докорінні соціально-політичні й економічні перетворення. Настала глибока криза, яка потрясла економіку республіки. Ці зміни в житті країни загострили й без того складне становище з фінансуванням розвитку спорту. Довелося відмовитися від культивування кількох видів спорту (з 1991 року їхня кількість скоротилася із 40 до 31), більше ніж на третину зменшилася кількість штатних тренерів, закрито кілька спортивних шкіл.

          Проте, незважаючи на труднощі, динамівці докладають усіх зусиль, аби втримати на високому рівні свій спортивний потенціал. Як і до цього, вони перебувають на авангардних позиціях у республіці. Так, 1989 року 8 динамівців стали переможцями, а 5 — призерами чемпіонатів світу, 9 і 3 -— чемпіонатів Європи; здобуто 177 нагород, у тому числі 43 золотих на чемпіонатах країни. На спортивних вершинах засяяли нові імена чемпіонів високого рангу — луганського гімнаста Ігоря Коробчинського та кіровоградської гімнастки Оксани Дудник, львівського борця вільного стилю Михайла Кушніра, київського фехтувальника Сергія Голубицького.

          Успішно склали екзамен представники зимових видів спорту 1990 року. Особливо вдалими були фінали VII зимової Спартакіади СРСР. Більшість видів спорту, що входили до програми змагань, відбулися в Україні. Тут відзначилися гірськолижник львів’янин Дмитро Марковський, сумська біатлоністка Надія Бєлова, київський двоєборець Дмитро Просвирнін, харківські хокеїсти — 9 срібних медалей; бронзові медалі здобули сумські біатлоністи Надія Бєлова, Ірина Корчагіна та Віталій Могиленко з естафетних командах.

Головним критерієм, за яким відбирали кандидатів до олімпійських збірних СНД, що мали взяти участь в зимових Іграх в Альбервілі та літніх — у Барселоні 1992 року, були змагання на останній X Спартакіаді країни. І цього разу динамівці республіки довели, що здатні долати найвищі спортивні вершини: 95 учасників, 14 золотих, 25 срібних і 18 бронзових медалей — такий підсумок виступів динамівців в 22 видах спорту.

          Успішно виступали провідні спортсмени на чемпіонатах світу. Перебуваючи в складах збірних команд країни, вони завоювали 16 золотих, 5 срібних і 4 бронзові медалі. Справжній спортивний подвиг здійснили київські веслярі Гіртс Вілкс, Валерій Досенко та Микола Чуприна, гімнасти Ігор Коробчинський, Григорій Мисютін (Луганськ), Рустам Шарипов (Харків), Наталія Калініна й Тетяна Лисенко (Херсон). Уперше за останні 20 років представниця нашої країни львівська гірськолижниця Світлана Гладишева здобула бронзову медаль зі швидкісного спуску на чемпіонаті світу.

          Якщо оцінити участь динамівців у чемпіонатах світу 1991 року за неофіційним олімпійським заліком, то вони набрали 58,51 очок, що набагато перевищує успіх на Сеульській Олімпіаді.

          Порадували перемогою на чемпіонаті Європи в складі збірної команди київські баскетболістки Олена Жирко та Марина Ткаченко. Звання чемпіонок країни завоювала жіноча баскетбольна команда київського “Динамо”, бронзові медалі — львівська команда “Динамо” з водного поло.

          В Олімпійських іграх 1992 року спортсмени України востаннє виступали в складі об’єднаної команди СНД. Ці Ігри в Барселоні — одна з найяскравіших сторінок в олімпійському літопису товариства. До згаданої об’єднаної команди ввійшло 83 українця, 23 з них репрезентували товариство “Динамо”. 10 золотих, 6 срібних і 3 бронзові медалі, здобуті динамівськими спортсменами, — це найкращий виступ за всю історію їхньої участі в Іграх. З радістю й приємністю називаємо імена тих, хто звеличив спортивну славу України в іспанській Барселоні. Це передусім олімпійські чемпіони — легкоатлетка Ольга Бризгіна, гімнасти Ігор Коробчинський і Григорій Мисютін (Луганськ), Тетяна Лисенко (Херсон), Рустам Шарипов (Харків), киянки — баскетболістки Олена Жирко та Марина Ткаченко, кияни — фехтувальники Георгій Погосов і Вадим Гутцайт. Ще 4 срібні і 2 бронзові медалі на окремих снарядах здобули гімнастки, друге місце з бігу на 400 м посіла Ольга Бризгіна, заволоділи срібною та бронзовою медалями фехтувальники з Києва Сергій Голубицький та Сергій Кравчук.

          З 41 медалі, здобутої українськими спортсменами в Барселоні (17 золотих, 15 срібних і 9 бронзових), — 19 динамівські: майже половина! На найвищу похвалу заслуговують динамівські гімнастки: 5 золотих, 4 срібні і 2 бронзові медалі, а разом з ними і майже 40 очок! Змістилися також акценти і за зробленим внеском радами товариства. Цього разу лідерство перехопила Луганська організація (32,5 очка), друге місце посіла Херсонська (12,17 очка) і третє — Київська міська (10,16 очка).

Уперше підготувала учасницю Олімпійських ігор Кримська республіканська організація. В напруженій боротьбі її представниця Наталія Кищук посіла 4-те місце в груповій гонці з велоспорту на шосе.

          Називаючи імена героїв Барселонської Олімпіади, ми не маємо права забувати про тих, хто запалював іскри цікавості до спорту в молоді, хто всіляко сприяв підготовці спортсменів до олімпійських стартів, хто щедро віддавав їм свої знання, досвід, хто гартував їхню волю, хто ділив навпіл гіркоту поразок і радість перемог, хто виявляв до них батьківське піклування, аби зробити їхню нелегку працю — святом. Разом з олімпійцями цілком заслужено поділяють спортивну славу України їхні наставники, вихователі, а також керівники рад товариства. Такі, як Володимир Миколайович Ржевський, Володимир Андрійович Федорець, Анатолій Петрович Шемякін, Микола Васильович Дегтярьов (Луганськ), Анатолій Прокопович Дяченко, Олег Васильович Остапенко (Херсон), Олександр Іванович Бандурко, Володимир Іванович Рижов, Віталій Андрійович Голубицький, Марк Якович Левін, Михайло Антонович Когут, Георгій Комсарович Шахбазян (Київ), Володимир Серафимович Гребенников, Володимир Іванович Пилипенко (Крим), Микола Миколайович Шошин, Єгор Михайлович Колесников (Харків). Сердечне спасибі їм і доземний уклін за Їхню самовіддану й плідну працю, за незмінне прагнення примножувати спортивну славу України.

Повернутися
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

» Міністерство мо...

» Спортивний комі...

» Національний ол...

» Федерація сучас...

» Федерація біатл...

 
 

» Федерація панк...

» Sport analytic

» Дзюдо України і...

» Коментатор

» Волейбол в Укра...