Про нас   Новини   Інтерв'ю   Галерея   Контакти   Форум

ЖЕЛЄЗНЯК Яків Ілліч

ЖЕЛЄЗНЯК Яків Ілліч

          Народився 1941 року в Одесі, закінчив Одеський педагогічний інститут, нині живе і працює в рідному місті.

          Пополудні стрільбищем Хохбрюк, що у Мюнхені, розвалькувато простував байдужий, усміхнений чоловік, пригощав усіх смачним печивом і скаржився на кепський апетит. Хто б міг подумати, що всього-на-всього кілька хвилин тому він твердою, добре тренованою рукою, хутко підводячи на вогневому рубежі гвинтівку, холоднокровно випускав у бігучого кабана одну кулю за другою аж поки на електронному табло не спалахнули цифри — 569. Ці очки принесли Якову Желєзняку світовий рекорд і звання олімпійського чемпіона. Принесли всесвітнє визнання.

          У цьому епізоді — весь Желєзняк. Веселий хлопець із Одеси, як і дотепер називають його земляки, наділений тонким відчуттям гумору й дивовижним життєлюбством, який, одначе, настільки перевтілювався в тирі, що змушував тремтіти суперників своїми холоднокровністю й витримкою. Дехто стверджував, що в його вдачі здебільшого завинили гени, що він багато перейняв від батьків. А декотрі вбачають у ній середовище, умови, в яких зростав і плекався майбутній лицар Мюнхенської Олімпіади. Певно, мають рацію і перші, й другі.

          Що й казати, нелегким було дитинство Якова Желєзняка. Його батько загинув, обороняючи рідну Одесу. Тоді ж, 1941 року, коли хлопчикові минув лише рік, його життя врятував дід, стрибнувши разом з ним за борт підпаленого фашистами санітарного судна. Його виховувала мати, Марія Давидівна, військовий лікар, нині заслужений лікар України. Саме вона й привела свого сина на стрільбище ДТСААФ у дитячу секцію. Мати справедливо вважала, що синові на часі дорослішати. «У твоїй родині, напучувала вона, — всі чоловіки вміли тримати гвинтівку в руках, а твій дід воював ще в першу світову війну».

          Материнська порада припала хлопцеві до душі. Ще в ті, дитячі роки він, прагнучи не завдавати клопоту матері, вирізнявся наполегливістю, цілеспрямованістю. Ці якості неабияк прислужилися йому, коли він скуштував гіркувато-солодкий присмак спортивного життя.

          Стрільба захопила його ще в школі й тому він, не роздумуючи, пішов стежиною, яку проторувала мати. Вій зберігав їй, цій стежині, відданість і тоді, коли вчився в Одеському машинобудівному технікумі, і коли працював слюсарем на заводі, і коли закінчив з відзнакою педінститут, і коли почав службу в армії. З усіх видів стрільби Желєзняк уподобав один з найважчих - стрільбу по рухливій мішені. Ця вправа: як виявилося, вельми емоційна, захоплююча, найбільше, пасувала його вдачі. Щоб влучити в бігучого кабана, мало однієї цілкості — треба бути ще й зібраним, холоднокровним, упевненим у собі стрільцем. Саме ці риси й були йому притаманні.

          Перший же виступ на великому міжнародному турнірі — на першості Європи 1965 року в Каїрі — приносить Якову Желєзнякові золоту медаль зі стрільби по бігучому кабану . Наступного року одеський динамівець здобув ще два чемпіонських звання — зі стрільби по бігучому кабану. Він також переміг на першості країни і світу в командній вправі. Не менш вдалим видався і 1967 рік. На Спартакіаді країни він заволодів одразу двома золотими медалями в стрільбі по “бігучому кабану”, а також у сумі одиночних і подвійних пострілів, його результати — рекорди країни і світу. А потім увесь пройнявся думками про наступну Мюнхенську Олімпіаду.

          Думаючи про неї, Желєзняк зосередив свою підготовку лише на одній вправі — стрільбі по “бігучому кабану”:  саме її включили до програми Олімпіади. 1971 року він переміг у цій вправі на Спартакіаді СРСР, а потім виграв і передолімпійський чемпіонат.

          І ось — олімпійське стрільбище в Хохбрюці. Перші дві серії — повільні: “кабан” просковзує вікно за п’ять секунд. Желєзняк набрав у цих серіях 193 очка і впевнено захопив лідерство. За ними знову дві серії, але цього разу мішень рухалася вдвічі швидше. Тут результати, певна річ, трохи гірші: 186 очок. Проте суперники стріляли ще гірше.

          Назавтра конкуренти мали зробити 20 пострілів. На малій швидкості “кабана” Яків набрав 96 очок. Від золотої медалі одеського динамівця віддаляли лише 10 пострілів... Найголовніша серія в його житті... Інший би здригнувся, а Яків вразив усіх, хто стежив за ним, своєю зосередженістю, уважністю. І він стріляв без помилок, хоча мішень перед кожним пострілом перебувала в його полі зору лише 2,5 (дві з половиною!) секунди. Та цього було достатньо, аби Желєзняк десять разів натиснув на спусковий гачок, набрав 94 очка. Отже, загальна сума —569 очок! — це новий світовий рекорд.

          І сам Яків Желєзняк, і всі шанувальники його таланту раділи цій його славетній перемозі. Та найбільше вболівали й раділи за нього, звичайно, мати Марія Давидівна і його незрадливий, досвідчений і вмілий наставник Антон Артемович Дмитренко, нині заслужений тренер країни.

          Повернувшись додому, Яків Желєзняк невдовзі рушив до Мінська, аби взяти участь у першості країни. І тут олімпійський чемпіон підтвердив своє високе звання: здобув ще одну золоту медаль — за командну стрільбу по “бігучому кабану”. А потім, ледь перепочивши, кавалер ордена “Знак пошани” , заслужений майстер спорту Яків Желєзняк — подався до друзів-прикордонників, перед якими завжди звітував про свої здобутки, враження, зустрічі, яких він щиро шанував.

 

Повернутися
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

» Національний ол...

» Федерація сучас...

» Федерація біатл...

» Міністерство мо...

» Спортивний комі...

 
 

» Sport analytic

» Чемпіон

» Федерація панк...

» Федерація важк...

» Веслування на б...