Про нас   Новини   Інтерв'ю   Галерея   Контакти   Форум

Брати БЄЛОГЛАЗОВИ та їхній "хрещений батько"

          Брати Анатолій та Сергій Бєлоглазови разом зі своїм “хрещеним батьком” Гранітом Івановичем Таропіним.

 

          Анатолій Олексійович народився 1956 року в Калінінграді, закінчив Краснодарський педагогічний інститут; Сергій Олексійович народився 1956 року в Калінінграді; закінчив Краснодарський педагогічний інститут.

          Глянув на них — мов зазирнув у своє дитинство. Такі ж хирлявенькі. Так само жадають набратися сили, поринути у вир боротьби. Уважно розглядав. Мов дві краплини — такі схожі. Та найбільше вражали очі. Виразисті, жваві. В них аж палахкотіло заповзяття, а водночас і благання, й сподівання, й запевнення.

          —      Скільки вам, хлопчики?

          —      По чотирнадцять.

          —      А яка вага?

          —      Уже по... двадцять сім.

          Ті, що слухали цей незвичайний діалог, одразу ж на сміхи взяли: не туди, мовляв, пацани, голоблі завернули — тут зал боротьби, а не пансіонат для оздоровлення недомірків.

          Скупий на слово, суворолиций Граніт Іванович кинув миттєвий погляд, і насмішники нараз припнули язики. До того ж, у пробних поєдинках хлопчики проявили таку спритність, такий азарт, що їхні суперники й зовсім знітилися. Хоч сам ще зовсім молодий, але не по роках розважливий, Граніт серцем відчув: ці хлопчики стануть бійцями. Були б природна реакція, кмітливість, воля, а м’язи, вага, сила — це потім, це наживне.

          —      Гаразд, хлопці. Приходьте завтра. Але запам’ятайте наш девіз: “Борець на килимі — борець у житті”. Втомили?

          —      Авжеж!— спалахнули сяйні лукавинки в очах юних неофітів.

          Так чверть віку назад відбулося це неординарне знайом¬ство тренера з вільної боротьби Граніта Івановича Таропіна з братами-близнюками Анатолієм та Сергієм Бєлоглазовими. Так починався їхній нелегкий шлях на Олімп — шлях трьох самовідданих, працьовитих, кмітливих і відважних людей, щиро закоханих у свою справу і свою мрію.

          Брати дуже швидко переконали: його тренерська інтуїція й цього разу не підвела. Вони з перших днів занять виявили таку бійцівську наполегливість, з такою фанатичністю захопилися боротьбою, що доводилося раз у раз “остуджувати” їхній запал.

          —      Діти, як відомо,— ледь усміхається краєчками губ Граніт Іванович,— великі максималісти. Вони прагнуть пізнати все, зробити все можливе й навіть неможливе,— одне слово, обійняти весь світ. Ось такими й були брати Бєлоглазови. Тренувалися до самозабуття. Коли борються, забувають, що брати. Якось після перших тренувань підійшли до мене і — ні сіло, ні впало — ревниво запитують: “Скажіть, хто з нас сильніший?” Уявляєте? Отакі-то ці “пацани”!

          Пожадливо всотували кожну тренерську пораду, кожен прийом, кожен порух, а потім день у день, у залі і вдома відпрацьовували до сьомого поту (недаремно ж кажуть: “Поки не впріти, доти не вміти”). З особливою пристрастю й заповзяттям шліфували ті елементи й прийоми, які не давалися. Довго не могли, наприклад, опанувати кидок через спину. Цей рух — борці добре знають — складний. Отож ще й ще раз підходили до тренера або старших товаришів: покажіть. Пильно придивлялися, зважували, подумки імітували, а потім донесхочу відтворювали щойно побачене. “Старалися, як мурашки”, аж поки тренер не скаже: “Гаразд — прегаразд. Молодці!” Таке хлопці цінували над усе: Граніт Іванович скупий на похвалу. Цей прийом — кидок через спину,— між іншим, тепер у них обох — один з коронних.

          Так поступово, без галасу, оволодівали брати всіма “секретами” вільної боротьби. І по якомусь часі почали (поки що на тренуваннях) демонструвати таку технічну досконалість, якій могли б позаздрити досвідчені борці. Збагнувши це, хлопці поривалися в бій, але тренер тактовно, по батьківському притамовував їхні передчасні пристрасті. Отож понад два роки брати тільки й знали, що тренувалися в стінах свого залу, що став для них другим домом. Проте не ремствували, бо повірили в свого тренера. До того ж він не давав їм нудьгувати. Щоразу розпалював цікавість до занять, пожвавлював їх елементами змагань. Скажімо: хто краще зробить “капкан” (прийом у партері — захват стегна і шиї), кидок через спину, нирок під ноги... Саме в ці години, дні, тижні й місяці закладалося підгрунтя тієї філігранної техніки, яка нині справляє чи не найбільше враження на фахівців і шанувальників вільної боротьби.

          І ось настав 1973 р. На той час вони сягнули гребеня свого спортивного рубікону: бути чи не бути? Тоді вперше скуштували солодкий смак перемог: на всесоюзній Спартакіаді школярів, першості ВЦРПС, країни. Того ж року Анатолій став переможцем юнацької першості країни, а Сергій — срібним призером (боролися між собою у фіналі). Наступного, 1974 p., обидва — чемпіони Європи серед юніорів (цього разу виступали в різних категоріях — 48 і 52 кг). А ще через рік Анатолій (він, до речі, старший за брата на 15 хвилин) здобув найвищий юніорський титул — чемпіон світу, а Сергій посів друге місце. Були, звісно, й прикрі осічки, але брати не опустили крильця, не сумували. Тренер влаштовував незвичні поєдинки з ваговитішими борцями. Це подвоювало сили, кристалізувало характери, вміння миттєво орієнтуватися в найкритичніших ситуаціях. Вміння перемагати! Його, це вміння, вони вдало продемонстрували на найбільших випробуваннях — чемпіонатах країни, континенту й світу серед дорослих. Особливо вразив шанувальників вільної боротьби поєдинок Анатолія з уславленим японцем Юджином Такедою — олімпійським чемпіоном, триразовим чемпіоном світу. Його назвали еталоном найвищої проби.

          Ставши перед цим (1977 р.) чемпіоном світу в щонайлегшій вазі (48 кг), Анатолій, за порадою наставників і друзів, перейшов у вагову категорію до 52 кг. Отже, тут, у Мехіко, де відбувся чемпіонат світу 1978 p., він тримав серйозний іспит на новій борцівській орбіті (але в цій категорії виступав і знаменитий японець). І вже в першому поєдинку доля звела його з ... Такедою, який три роки підряд не програв жодної зустрічі.

          Коли вони вийшли на центр килима, в залі нараз запала німотна тиша. Всі спрямували погляди до цього килима. 1 майже ніхто не мав сумніву в перемозі японця — людини-блискавки. І вже на перших секундах улюбленець публіки виправдав це своє наймення: у всеозброєнні кинувся одразу на Анатолія, обрушив на нього каскад блискавичних, швидкоплинних атак. Анатолій — теж різкий, прудкий, чутливий — не завжди встигав зреагувати на агресивні дії вельми моторного японця. Тим-то вже на першій хвилині (а точніше, на 34-й секунді!) програв з рахунком 0:6. Та ось сталося несподіване: в одній з атак японець мимовільно випростав руку, під яку й пірнув Анатолій і воднораз зробив класичний “млин”. Ще мить — і японець в “капкані”. Туше!

          Зал загримів від оплесків і схвальних вигуків. А Толя Бєлоглазов, перед яким щойно не встояв навіть “сам” Такеда, підстрибнув так високо, як ще зроду не стрибав у своєму житті! Перемога над японцем засвітили зелений вогник на всю дистанцію чемпіонату: 22-річний київський динамівець переміг решту суперників і знову став найсильнішим борцем планети — тепер уже в новій, вищій категорії.

          А що ж Сергій? На жаль, він не міг виступати на двох чемпіонатах світу: зазнав тяжкої травми. Та повернувшись на килим 1979 року, одразу став володарем двох золотих медалей — за перемоги на першості країни і Європи. Потім обидва брати вийшли переможцями на VII Спартакіаді країни, виграли в Японії передолімпійський суперкубок зірок, всесоюзний чемпіонат-80 і дістали право взяти участь в XXII Олімпійських іграх у Москві.

          Темпераментні, впевнені виступи братів Бєлоглазових на олімпійському килимі залишили незгладний слід і дотепер ще живуть у всій своїй яскравості в пам’яті шанувальників. Вони безсумнівно ввійдуть золотою сторінкою в літопис українського спорту. Поміркуйте самі: брати виступали в шести поєдинках і у всіх шести перемогли, причому Сергій здобув усі чисті перемоги, Анатолій — п’ять і одну по балах. Такого олімпійська історія з вільної боротьби ще не знала! Про їхню високу техніку й тактичну озброєність, бойовитий, сказати б, задеркуватий (у кращому розумінні цього слова) настрій свідчить і такий факт: усі поєдинки вони закінчили достроково, витративши на кожен з них пересічно по 3,5 хв замість 9! Навіть у фіналі, де, ясна річ, виступають найсильніші, Анатолій поклав на лопатки найгрізнішого суперника Владислава Стецика — другого призера першості світу через... 57 с. Не відстав і Сергій. Він, наприклад, уже на 40-й секунді кинув на спину відомого корейського атлета Хо Пхіонга Лі. Ну як не пишатися такими “хлопчиками”, такими героями!

          У майбутньому їм скориться ще не одна спортивна вершина, і в кожній перемозі брати вбачатимуть левову частку їхнього тренера, їхнього “хрещеного батька” — Граніта Івановича Таропіна, в якого вони раз і назавжди повірили, до якого горнуться й дотепер, коли вони пішли різними шляхами у світ широкий, з усіма своїми прикрощами і радощами. Правду кажучи, їм і справді поталанило: вони обрали прекрасний взірець. Взірець у всьому, навіть у манері триматися, розмовляти зі співбесідником, культурі поведінки, в побуті. Граніт Іванович не терпить грубощів і тому суворо приструнює молодших, які грубіянять, а старших, котрі полюбляють хизуватися солоними дотепами, обходить десятою дорогою. За все своє життя не хильнув жодної чарчини, не випалив жодної цигарки.

          — Лише одного разу,— лукаво всміхається Граніт Іванович,— коли на нас накочувалися одна за одною хвилі безмежного щастя, ми не втрималися й на радощах випили по келиху... помаранчового соку.

          Отож і не дивно: той, хто стикається, спілкується з ними, почувається іноді так, ніби побував біля чистого джерела.

 

* * *

Микола Добронравов


                           БРАТИ

Анатолієві та Сергієві Бєлоглазовим

 

Може, будуть нащадки

онукам розказувать

Про бої олімпійські

на аренах Москви...

Вас ніхто не здолав,

близнюки Бєлоглазови.

В олімпійському турнірі

були кращими ви.

Перемога!

Суперники всі вами скорені.

І вся Батьківщина

синів пригорта.

З висоти космонавти —

брати ваші зоряні

Шлють привіт

двом земним нездоланним братам.

Тренер дав

свій гранітний характер соколикам.

Я одне побажаю вам,

любі мої, —

Хай від слави у вас

не закрутяться голови!

Будуть Ігри нові

і житейські бої.

Наче музика,

нам в насолоду даровані

І захвати чіпкі,

і атаки стрімкі...

І прослухали люди,

немов зачаровані

Олімпійський концерт ваш

у чотири руки!

 

Переклав з російської Л.Горіловський

* * *

 


Повернутися
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

» Спортивний комі...

» Федерація сучас...

» Національний ол...

» Міністерство мо...

» Федерація біатл...

 
 

» Sport analytic

» Спортивний комі...

» Національний ол...

» Дзюдо України і...

» Федерація важк...